Поки російська армія отримує в Україні «салом по мусалах», а пропаганда завзято про це ні гугу, кремлівські глашатаї продовжують палко переконувати, що вони, як і раніше, «Своїх не покинемо». У публікації саме під таким заголовком у газеті «Известия» голова вищої ради партії «Єдина Росія», він же – посол РФ у Білорусі Борис Гризлов розжовує для росіян, «що означає приєднання Донбасу, Запоріжжя та Херсона»... В цілому, від російських ЗМІ все більше тхне нафталіном вже сталінських часів. «Завдання будуть виконані» «...Після голосування багато виборців розривали українські паспорти. І це знову наголошує, що Донбас, Херсонщина, Запоріжжя не мають нічого спільного з київською владою. Новоросія повертається додому – до Росії», - намагається переконати Гризлов читачів «Известий». - Заяви «колективного Заходу» про «невизнання» референдумів не мають жодного значення, тим більше – жодної правової сили. Значення та сила має воля людей, жителів Донецької та Луганської республік, Херсонської та Запорізької областей. Це їхній історичний вибір. Наш загальний вибір, зумовлений нашою історією». «Входження до складу Російської Федерації нових суб'єктів – це насамперед прихід нових громадян до нашої країни. І, незважаючи на всі труднощі нинішнього моменту, це велика радість для нашого суспільства. Ми зустрічаємо нових співгромадян і кажемо їм, що це тепер наш спільний будинок. Звісно, «Єдина Росія» буде рада бачити у партійних лавах нових товаришів із донецьких, луганських, херсонських, запорізьких міст та сіл», - звичними комуністичними штампами проголошує Гризлов. Він чомусь упевнений, що «вже найближчим часом жителі нових територій нашої вітчизни плідно працюватимуть із представниками всіх російських системних структур на благо країни». «Для цього необхідно безперервно працювати з населенням, щодня взаємодіяти із ветеранськими організаціями, патріотичними рухами, лідерами громадської думки, представниками духовенства. За останні місяці ми суттєво активізувалися у цьому напрямі. І ця робота має бути нерозривно пов'язана з аналогічною діяльністю по всіх російських регіонах, реалізуючи відомий принцип «успіхи на передовий має забезпечити тил», - по-радянськи твердить Гризлов. А ось це взагалі шедевр: «Люди, які живуть у нових суб'єктах Російської Федерації, незважаючи на всі випробування, що випали на їхню частку, не тільки зберегли, а й примножили свій людський інтелектуальний і культурний потенціал. Адже на нескорених нацизмом територіях працювали школи, університети, бібліотеки, театри! Входження в наше суспільство нових співгромадян робить всю Росію багатшою у культурному, інтелектуальному, людському відношенні!». А далі Гризлова зовсім понесло: «Девізом нашого часу стали слова «Своїх не кидаємо!». Російська Федерація підтверджує сьогодні, що це не просто гарні слова. За ними стоять не просто справи, стоїть подвиг військових, подвиг волонтерів, усіх, хто наближався до цього дня. Сьогодні громадяни Донецької та Луганської республік, Херсонської та Запорізької областей разом із громадянами всіх регіонів нашої країни захищають нашу культуру, нашу мову, майбутнє нинішнього покоління та всіх наступних поколінь громадян Росії. Жодні операції злочинного київського режиму не можуть змінити, переписати сьогоднішню сторінку історії. Відвага та мужність наших воїнів – гідне продовження військових звершень наших предків». Щодо «відваги та мужності» російських військових у Бучі, під Харковом чи Лиманом Гризлов, звичайно, промовчав. Як не згадав і про те, як вони кидали на Харківщині не тільки наших «своїх», які працюівли на них, але й своїх в прямому смислі – російських військових… «Прагнення на щастя» На ту саму тему «приєднання» видала публікацію і офіційна «Парламентская газета». На її сторінках голова комітету Держдуми РФ з науки та вищої освіти Сергій Кабишев розглагольствує про те, що «прагнення свободи, безпеки та щастя - невід'ємне право жителів Донбасу, Запорізької та Херсонської областей». «Це мужній вибір непохитних людей, готових до кінця відстоювати свої традиції та духовно-моральні цінності, свою мову та життєвий уклад, незважаючи на утиски та звірства, під ударами гармат, заряджених колективним Заходом. Впевнений, що ухвалені рішення стануть основою для нашого спільного мирного та благополучного життя», - заявляє «вчений» депутат. Під підсумки псевдореферендумів він намагається підсунути «історичну основу», смішно нагадуючи, що США також «були створені саме шляхом самопроголошення незалежності від Британії», навіть цитуючи Декларацію незалежності США від 1776 року. «Якщо ж держава систематично зневажає права громадян і пригнічує їх актами насильницької агресії, то вона втрачає підстави для свого суверенітету. Саме цей підхід лежить в основі актів так званої гуманітарної інтервенції, коли США вважають для себе можливим здійснювати пряме одностороннє (без будь-якого міжнародного мандату) силове втручання у справи іншої держави, якщо, як вони вважають, ця держава масово порушує права своїх громадян», – намагається переконати «вчений» Кабишев. І продовжує наполягати: «Тим часом національна спільнота, яка утискується державою аж до загрози знищення, дійсно має право вдатися як крайній вимушений захід захисту до оголошення своєї незалежності від такої держави і визначення такої моделі управління, чи то самостійно, чи у складі іншої держави, яка буде гарантувати умови безпечного, благополучного життя та розвитку». «Очевидно, що український політичний режим, який проводив політику неприкритого терористичного насильства, по суті, цілеспрямованого знищення щодо мешканців південно-східної України, сам створив вичерпні передумови для неминучого територіального розмежування. Такою є реальність. Це Правда, проти якого безсилі подвійні стандарти колективного Заходу», - з пафосом робить висновок Кабишев. Про те, що Кремль ще нещодавно втопив у крові Чечню, яка захотіла «територіального розмежування» з Росією, «вчений» депутат, звісно, не пам'ятає. «Всі інші утримаються» Газета «Взгляд» всерйоз розмірковує над питанням, «чи є шанс на те, що нові кордони Росії визнають хоча б її союзники?». Початок дуже «обнадійливий»: «Відповідь на запитання про те, хто з незалежних країн офіційно визнає нові кордони Російської Федерації в найближчому майбутньому, дуже проста, хоча нечітка: приблизно ніхто, але це й неважливо. Винятки, швидше за все, будуть – і ми вам про них обов'язково повідомимо, але описати їхнє коло можна вже зараз. Це Сирія, чия влада вдячна Москві за іншу спеціальну військову операцію. Це КНДР і Венесуела, яким у плані санкцій нема чого втрачати, а піти всупереч США завжди хочеться. Це Абхазія та Південна Осетія, плюс-мінус тим самим клубом країн визнані». При цьому «Взгляд» відверто визнає: «Всі інші утримаються, включаючи найближчих союзників. За президентом Білорусі Олександром Лукашенком досі не повною мірою зрозуміло, чи він визнав частиною Росії хоча б Крим чи Крим спокійно існує у складі Росії без визнання з боку Білорусії... Загалом, кожен думає передусім про себе. І основна ідея багатьох країн світу – захист своєї територіальної цілісності від внутрішніх сепаратистів і зовнішнього зазіхання. Вони не хочуть заохочувати в чужих випадках те, чого бояться постраждати самі». «...Москва зберігатиме по відношенню до своїх союзників доброзичливий спокій, якщо визнання її нових кордонів у будь-якій офіційній формі не послідує. Для нас важливо, щоб визнавали їх де-факто – чужими військами не мацали, а визнання де-юре може й зачекати. Очікувана Росією поведінка партнерів зводиться до того, щоб вони не втручалися і не допомагали її ворогам у Києві чи Вашингтоні. При цьому від них не потрібно підписуватись на проблеми (наприклад, на санкції США) лише тому, що нам потрібний якийсь зовнішній респект», - вважає «Взгляд». Газета запевняє, що «ці референдуми проводилися не для США, не для України, не для Китаю чи Сербії». Але розмірковує відверто наївно: «Це розмова з новими співвітчизниками про наше спільне майбутнє. Це побудова єдиної держави з урахуванням договору, а не вимоги увійти до її складу. Дійсно, сильні імперії, включаючи американську імперію зі столицею у Вашингтоні, нерідко дозволяють собі подібне – і необов'язково розпадаються згодом. Але Донбас, Запоріжжя та Херсонщина – не колонії, а частина історичної Росії, де живуть люди, яких багато хто тут і раніше вважав співвітчизниками». «Нам ще доведеться притиратися один до одного в умовах важкого, у тому числі військового тиску ззовні, а плебісцит – це пролог до відновлення загального перебігу історії. Як довго воно триватиме і чи може бути обірвано знову, мінімально залежить від визнання форми наших відносин іншими країнами. І максимально - від нас самих», - філософськи невизначено укладає «Взгляд». «Вдалося знайти вже чотири сім'ї» Сибірське видання «Сибкрай» повідомляє, що «до Новосибірська з Донбасу найближчим часом приїдуть 49 сиріт» і у зв'язку з цим «серед місцевого населення шукають тих, хто готовий прийняти їх у сім'ю». «30 вересня мер Новосибірська Анатолій Локоть розповів, що до Новосибірська найближчим часом привезуть майже півсотні сиріт із ДЛНР. «Вчора нам прийшло доручення виявити турботу про дітей-сиріт із Донбасу. І завдання стоїть таким чином: прийняти 49 дітлахів із дитячого будинку та постаратися розмістити їх тут, у добрих умовах на території нашого міста», – сказав мер. Начальник департаменту із соціальної політики мерії міста Новосибірська Ольга Незамаєва пояснила, що дітей попросили влаштувати саме в «замещающие семьи», а не в спеціальні установи», - спокійно повідомляє видання, ніяк не вказуючи, що діти фактично викрадені з території України. «Всі діти з багатодітних сімей – по 4-5 дітлахів у сім'ї. Відповідно, в одну сім'ю має бути влаштована одразу така кількість дітей. Вік – від року до 18 років», – уточнює чиновниця Незамаєва. «Щоб замінити батьків сиротам, необхідні потрібні житлові умови: наприклад, потрібна кількість кімнат, виходячи з статі та віку дітей. На даний момент вдалося знайти вже чотири «замещающие семьи». «Сім'ї проживають у Калінінському, Центральному та Первомайському районі. Ще одна родина, яка перебуває на супроводі нашої дитячої установи, але зараз мешкає в області, теж висловила готовність. Таким чином, вже майже половина дітлахів попередньо влаштована», – додала Ольга Незамаєва». «Втім, вибір за дітьми. Спочатку їм покажуть відеовізитки охочих їм дати притулок сибіряків, а потім у режимі телемосту відбудеться перша зустріч. «Діти мають висловити бажання чи готовність. Вони повинні погодитися прийти саме в цю родину», – заявляє Незамаєва і нагадує: «Щоб заявити про готовність прийняти цих дітей, новосибірці можуть звернутися до органів опіки та піклування в районних адміністраціях міста». Викрадених в Україні дітей «від року до 18 років» російська влада спокійно «розподіляє» по сім'ях і це анітрохи її не бентежить. Влада також не уточнює, як дитина віком «від року» «виражатиме бажання» обрати ту чи іншу сім'ю. Огляд підготував Михайло Карпенко, ОстроВ
